Золота осінь

Одну метафору

• Роман Панаса Мирного "
• Хіба ревуть воли, як ясла повні?", 
• на думку літературознавця О. І. 
• Білецького, композиційно 
• схожий на "будинок з багатьма 
• прибудовами і надбудовами, 
• зробленими неодночасно і 
• не за строгим планом". 

Одну метафору можна підкріпити другою: власне кажучи, цей місткий будинок — справа рук двох будівничих, братів Рудченків: Панаса та його старшого брата, Івана, знаного як Іван Білик. Строгого ж плану, який передбачав би від початку кінцевий вигляд твору, справді не існувало, бо він доповнювався і коректувався у процесі роботи, і майже синхронно з цим ширився і збагачувався змістом сам роман, ускладнюючись за побудовою, але увиразнюючи авторський задум і основну ідею.

Все починалося як нарис "Подоріжжя від Полтави до Гадячого", написаний Панасом Мирним у 1871 році на основі спостережень і спогадів від недавньої подорожі письменника по Полтавщині. Під час подорожі хлопчик-візник розповів письменникові про Василя Гнидку, який вирізав сім'ю заможного козака і був засуджений до каторги. У волосних паперах знайшлося цьому підтвердження. Однак ця історія привернула увагу Панаса Яковича не лише своїм гострим драматизмом, але й тим, що селяни, здається, мають краплю співчуття до злочинця, запального, але зневіреного у своїй долі, якого особисті та суспільні обставини допровадили до такого страшного вчинку.

Спостережливість письменника, вдумливість дослідника людського життя спонукала Панаса Мирного замислитись над причинами, які мирного працьовитого хлібороба здатні перетворити на розбійника, на свавільного харцизу. 1872 року з'являється повість "Чіпка", написана на основі почутої кримінальної історії, у якій ідеться про трагедію Чіпки Вареника, правдошукача і бунтаря, який метою виправдовував засоби, тобто шукав "правди" що далі, то неправеднішими шляхами, аж поки та правда не загрузла в безчинствах та не захлинулася кров'ю.