Осіння пора

Чiпка виріс у злиднях, в атмосферi недоброзичливостi i ворожостi. Тiльки бабусинi казки розширювали кругозiр хлопчика, примушували його задуматися, викликали в нього часом зовсім не дитячi запитання. Вже в дитинствi, коли Чiпку за впертiсть прогнав багатiй Бородай, вiн “понiс у серцi гiрке почуття ненавистi на долю, що подiлила людей на хазяїна й робiтника…”

Великою силою емоцiйної наснаженостi, психологiчною переконливiстю позначенi роздуми Чiпки в зв’язку з несправедливим вiдбиранням землi. Рiзкi переходи вiд сподiвань жити щасливо до гiрких розпачливих настроїв, до болiсних думок про кривду, що “заснувала цiлий свiт”, про лихо, з тенет якого не вирватися трудiвниковi, гарячкова розмова з самим собою у важку безсонну нiч, коли зримо постала неправда у свiтi сильних, розкривають чесну, бентежну душу парубка. Тому й вразила кривда прямо в серце Чiпки, коли за право працювати на своїй землi чиновник з цинiчною вiдвертiстю вимагали хабара.

Саме в цю мить Чiпка втратив не лише ниву, а й вiру в справедливiсть. У його серцi знову закипiла ненависть, але, на жаль, не тiльки до гнобителiв та їх прислужникiв, а до всiх людей. Своє горе, чорну безнадiю Чiпка починає топити в чарцi. А вiд пиятики вже прямий крок до грабунку. В романi глибоко вмотивовуються злочиннi дiї парубка. Болi змученої душi, кричуща соцiальна несправедливiсть – ось що штовхнуло вчорашнього хлiбороба, щасливого своєю працею, на шлях грабiжництва. Чiпка вважає цi вчинки вiдбиранням свого ж добра, рiвнянням багатiїв з бiдняками.