На якийсь час, зокрема пiд впливом лихого “товариства” Чiпка опустився на саме дно життя, гiрко образив своїми вчинками матiр. Проте добре в його натурi змогло взяти верх, змогло перемогти. Вiн знайшов у собi сили перепросити матiр, повернути її в рiдну хату. Одружившись з Галею, Чiпка нiжно любить її, поважає матiр, ревно працює в господарствi, щиро й безкорисливо допомагає всiм, хто звертається до нього за пiдтримкою. Його “сувора натура, загартована давнiм злиденним життям, м’якшала: вiн тепер соромив свого давнього безпуття, тiєї кривої стежки, якою вiн думав дiйти до щастя”.
Коли пiшли розмови про земство, про вибори гласних, Чiпка, незважаючи на те, що становий Дмитренко радив вибирати панiв, закликає громаду захищати свої iнтереси, “а не даватись знову панам у руки”. Чiпка видiлявся громадянською мужнiстю, прагненням вiдстоювати права трудящих. Тому селяни обрали його членом повiтової земської управи. Та пани все зробили, щоб “очистити” свої ряди вiд “мужика”, i Чiпку наказом губернатора було виведено з управи “по неблагонадежности”.
Така несправедливість була останнiм поштовхом, що зламала життя правдошукача, штовхнула його на стежку слiпої помсти. Селянин вiдчув на собi, ще панська “правда” гiрше крадiжки, розбою. Не знайшовши справедливостi i вище, Чiпка став мстити без розбору, бити направо й налiво, бити наослiп. Грабунки, вбивства зводять нанiвець його протест, кров загублених жертв, смерть нi в чому невинних людей заплямовують Чiпку. Власне, вiн з правдошукача перетворився у звичайного злочинця.
Немає коментарів:
Дописати коментар